Відповідно до прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН резолюції № A/RES/47/3 щорічно 3 грудня у світі відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю.
Цей день покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, а також нагадати собі та близьким про обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства — осіб з інвалідністю.
Кожна людина з інвалідністю в демократичній та розвинутій державі світу має бути захищена, забезпечена повним та рівним доступом до користування усіма правами людини та основоположними свободами.
На сьогодні близько 3 млн осіб з інвалідністю в Україні потребують особливої уваги суспільства та належного ставлення, щоб жити повноцінним життям, вільно пересуватися, не відчувати дискримінації, брати участь у соціальному, політичному та культурному житті, отримувати кваліфіковану медичну допомогу та мати достатній рівень матеріального забезпечення.
Як говорити про інвалідність
1. Ставте «людину» в центрі висловлювань. Цей підхід підкреслює, що людина важливіша за її інвалідність. Вирази на кшталт «людина з паралічем», «студенти з дислексією» або «дитина з синдромом Дауна» є коректними. Та краще завжди перепитувати, як людина бажає себе називати.
2. Уникайте стереотипів і ярликів. Інвалідність — це частина життя і розмаїття в суспільстві, а не щось «героїчне» чи «мученицьке». Такі висловлювання натякають, що коли людина з інвалідністю успішна або продуктивна — це щось нетипове. Уникайте виразів на кшталт «мужньо долають свою інвалідність». Також небажано використовувати терміни «пережив» або «перемогла» у контексті стану здоров’я.
3. Відмовтеся від поблажливих евфемізмів. Фрази на кшталт «інакше обдаровані» чи «особливі потреби» створюють враження, що опис інвалідності потрібно пом’якшувати, і можуть сприйматися як зневажливі. Евфемізми у цьому випадку заперечують реальність та є спробою уникнути згадки про інвалідність. Термін «Людина з інвалідністю» є більш нейтральним терміном, ніж «людина з інакшими можливостями».
4. Інвалідність — це не хвороба і не проблема. Медична модель розглядає інвалідність як стан здоров’я, який потрібно «вилікувати», заперечуючи права осіб з інвалідністю, тоді як благодійна модель змальовує їх як тягар або «проблему», яку мають вирішити люди без інвалідності, тим самим посилюючи стереотипи. Уникайте слова «пацієнт» до людей з інвалідністю, які не перебувають під медичним доглядом, і не характеризуйте їх за діагнозом (наприклад, «дислексик»). Фрази на кшталт «страждає на» чи «потерпає від» натякають на безпорадність і низьку якість життя; краще сказати, що хтось «має [інвалідність]». Не вживайте терміну «жертва» в контексті інвалідності, якщо це не стосується злочину чи порушення прав, адже такі слова змальовують людину як безпорадну.
5. Мова повсякденного спілкування. Більшість людей з інвалідністю нормально ставляться до більшості слів, які використовуються у повсякденному житті. Можна сказати «ходімо на прогулянку» людині, яка пересувається в кріслі колісному, або «Ви чули новини?» людині, яка не чує. Однак, фрази на кшталт «сліпий як кріт», «глухий як пень» є неприйнятними навіть для неформального спілкування. Також слід бути обережними з метафорами, наприклад, «сліпий до критики».
Неправильна термінологія також буває недоречною і образливою: уникайте фраз «у мене Альцгеймер» чи «у нього параноя», коли ви щось забули або хтось чомусь сильно не довіряє. Не використовуйте терміни, пов’язані з інвалідністю, як лайливі вислови.
В умовах воєнного стану держава продовжує сприяти зміцненню поваги до осіб з інвалідністю та свободі цієї категорії громадян від будь-якого виду дискримінації.
Увага держави та милосердя, толерантність кожного з нас допоможуть спростити життя людей з обмеженими можливостями, створити майбутнє, де б люди з інвалідністю стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями та соціально активними людьми.